У часи стрімкого розвитку штучного інтелекту (ШІ) важко позбутись відчуття однобокості уявлень про наше можливе майбутнє. Ми очікуємо, що вплив буде грандіозним, однак важко погодитись із думкою, що ШІ є епохальним відкриттям. Сьогодні є спокуса уявляти історію людства дуже короткою. Та не варто забувати, що за останні півстоліття технічного прогресу змінився лише спосіб існування людини, але не сама людина. Часто ми живемо у вузьких уявленнях про себе та своє призначення. Зона споживання замінила нам реальний світ, і тому важко побачити щось за її межами.

Пропоную поглянути на ШІ як на маленький крок в історії людства. Він робить запитання про сутність людини більш актуальним, і скоро відсутність цих відповідей поставить перед нами непрості виклики.

Чим повинна займатись людина, а що можна віддати машинам? Можливо, те, що ми не можем повноцінно передати машинам, і є місце людини. Пропоную розглянути ту велику проміжну зону, яку поява ШІ створила між світом творчості та рутиною.

“Кращий за людину”

Твердження, що ШІ перевершує людину у її вміннях, засноване на спрощеному уявленні про людську сутність. Кінь демонструє надлюдські здібності у бігу, а риба - у плаванні. Але чи має це нас хвилювати?

Сьогодні нас не дивує літак, чи те, що декілька фермерів за допомогою машин можуть прогодувати тисячі людей. Не дивує і те, що одного разу написана книга, може існувати у мільйонах фізичних копій і у цифровому форматі. Колись це все було завданням людини, часто рутинні, але їх неможливо було виконати інакше. Те, що колись було дивом, нині нас не вражає, оскільки ми вже не асоціюємо людину з цими видами діяльності, не відчуваємо заздрості чи конкуренції з машинами. Ми давно зрозуміли, що людина - це дещо більше.

Чому ж тоді підсумовування тексту, написання розповіді чи малювання сприймаються як виключно людська діяльність? Ми ще досі вважаємо це цариною виключно людини. Іноді наша ідентичність будується на уявленні, що ми вміємо писати програмний код або налаштовувати складну інфраструктуру. Ми настільки звикли до технологічного прогресу, що асоціюємо себе з навичками. Та людина має стільки закладених можливостей, стільки багатства всередині, які ще мало досліджені та розкриті.

У публічному просторі поширені великі надії на ШІ, але ще більше тривоги. Ми можемо перекласти на роботів ще більше рутинних завдань, проте вони не допоможуть нам отримувати естетичне задоволення від споглядання картини, не навчать будувати стосунки, не розкажуть нам, як правильно жити. Між людяністю та прикладними навичкам мало спільного.

Самоусвідомлення

Нас лякає, що ШІ імітує свідомість, хоча немає жодного доказу цього. ШІ - це таблиці підібраних параметрів та алгоритми. Важко уявити, як таблиця може стати свідомою. Мене більше турбує те, що ми, люди, не завжди хочем усвідомлювати себе. Це завжди важко, особливо коли ми настільки прив’язані до стабільності. Та я оптимістично налаштований у цьому запитанні: чим далі, тим більше ми будемо змушені звернути свій погляд, який вже певний час блукає де інде, на самих себе.

Важко повірити в апокаліптичні сценарії. Ми приписуємо ШІ власні страхи та мотивації, проєктуючи себе на уявлення про навколишній світ. Та машинам не притаманні людські мотивації. Ідея, що “ШІ стане розумнішим за людей та захопить владу”, - це відображення агресивної експансивної моделі людства. Для чого ШІ, якби він був справді розумний, цим займатись? Вже давно пораховано, що співпраця ефективніша. Це людям важко так жити: ми здатні як етично опускатись, так і високо підійматись. Це свідчить про нашу свободу волі. Але розумна машина змогла б збагнути важливість співпраці та оцінити її вигоду. Чи не так? ШІ може стати агресивним лише настільки, наскільки це буде закладено при створення.

Великі мовні моделі (LLMs) завжди імітують людину, принаймні зараз. Заголовки на кшталт “ШІ шантажує” або “ШІ картає себе” також не свідчать на користь самоусвідомлення. Усі людські шаблони поведінки явно та неявно величезну кількість разів прописані в нашій літературі та відображені в мовних моделях. Видалення як такого не існує, тому що ми не розуміємо, які параметри серед мільярдів інших всередині LLM за що відповідають - можна лише “перевчити” небажані шаблони під час створення моделі. Та й повністю позбутися конкретних шаблонів поведінки неможливо, адже страх, агресія, провина “записані” і у метаконтексті текстів. Вони частіше “приглушені”, але усі першоджерела залишаються у моделях ШІ.

Стосунки

Стосунки між людьми є однією з найскладніших та найкрасивіших сфер діяльності людини, і найважливішою особисто для мене. В це не хочеться вірити, але ми дуже часто завдаємо болю своїм близьким: злимось, принижуємо, ображаємось, тиснемо, маніпулюємо, звинувачуємо, обманюємо - десятки, а то і сотню разів на день. Це дуже важко помітити, та зупинитись. Сьогодні багато людей уникають будувати стосунки (будь-які, не лише романтичні) через страх поганого ставлення до себе. Якщо раніше доводилось йти на компроміс, то зараз можна вижити і прожити щасливе життя самостійно. В нормальних стосунках людині має бути краще, ніж без них. Тоді вони мають сенс.

Щодо сім’ї, ще нещодавно завданнями жінки були народження та виховання дітей, хатні справи, тоді як чоловік працював поза домом. Цей патріархальний елемент ще досі вшитий у багато культур, хоч і поступово трансформується. Інститут шлюбу у всьому світі зазнав послаблення через зростання освіти та добробуту. Матеріально та соціально, жінка вже давно не залежить від чоловіка, як і навпаки. Побутова техніка, високотехнологічне сільське господарство та доступні заклади харчування - виживання стало доступним майже кожній людині. Багато хто не хоче мати дітей. Уже незабаром роботи почнуть прибирати, готувати і задовольняти наші базові сексуальні потреби. І робитимуть це краще за середньостатистичну людину.

Що ж залишається людині? Запитайте себе: для чого мій партнер чи партнерка зі мною? Стосунки будуються на почуттях, спільних переживаннях, а не на побутовому рівні. Незабаром ми будемо змушені заново шукати відповідь на запитання, чому ми йдемо у стосунки. А що ми можем запропонувати? Простих відповідей немає, але це буде, швидше за все, побудова контакту та ті перспективи, які він відкриває: турбота, підтримка, любов або те інше, що ви потребуєте. Давати та отримувати стає можливим лише після побудови не просто формального, а більш глибокого контакту. Та близькість важлива сама по собі: бути в цьому стані - вже достатня винагорода за докладені зусилля.

Бути обережним та підтримуючим у ставленні до оточуючих - це неймовірно складне завдання. Розвиток технологій зробив його ще актуальнішим, а ШІ сильно підіймає пріоритет.

Робота

Робоча діяльність значно простіша за близькі стосунки, адже рідко передбачає глибокий контакт. Навпаки, від нас часто очікується, що ми не привноситимем особисте в роботу. Ми ховаємось за масками, і зараз це добре: я б не хотів, щоб продавець кричав на мене через свій поганий настрій. Проте я очікую, що з часом ми зможемо більше вносити себе, коли почнемо обирати роботу собі до душі. Суспільство лише починає опановувати цю навичку, адже вона стоїть на складніших структурах. А перевірити себе досить просто: якщо ви не обмежені в грошах, відпочили та можете займатись чим завгодно - яку діяльність ви оберете? Робота може стати проявом себе у світі.

Вимоги до навичок у робочому середовищі зростають. Все менше буде часу та можливостей для виконання механічної роботи, не замислюючись. Увага стає головним ресурсом нашого часу, за який точиться боротьба. Вона потрібна не лише для якісного життя, а і для зміни професії чи опанування нових навичок. Варто починати вчитись керувати своєю увагою вже зараз.

У часи, коли ШІ може згенерувати сотні ідей за секунди, здатність створювати сиру інформацію без її опрацювання вже не має такого сенсу. Що дійсно важливо: це розрізняти та відчувати, як це лягає у ширший контекст. ШІ не може приймати рішення в рамках робочого контексту, який враховує людські фактори, як то культура, цінності. А це майже всі важливі рішення. Ці фактори не можна сповна описати, їх можна лише відчувати. Такі рішення, значною мірою інтуїтивні, ми будуємо на базі несвідомих відчуттів, потреб та не сповна осмислених передчуттях.

Професіоналізм завжди включав у себе елемент мистецтва. Він не прямолінійний, не піддається прорахунку та автоматизації, а вимагає глибокого єднання зі світом професії. Неможливо стати професіоналом без любові до своєї справи. Хорошим спеціалістом - можна, а винятковим - ні. Цінність професіоналізму зростає з кожним роком, а з появою ШІ цей процес значно прискориться. Багатьом з нас доведеться шукати те, що ми справді любимо. Це потроху стає легше з останніми тенденціями займатись своїм психічним здоров’ям: ми починаємо помічати свої особливості та себе у своєму житті, будуємо нові опори. А технологічний розвиток веде до збільшення різноманіття професій, сприяє добробуту та зменшенню рутини.

Ускладнення людини

Чи завжди ми помічаємо різницю в майстерності, приміром, перукаря чи масажиста? Як відрізнити талановитого письменника від посереднього? Для того щоб навчитись вловлювати нюанси, потрібен час та багато уваги до обраної сфери. Чим далі, тим більше ми маємо вільного часу, ресурсів і можливостей. Ми чітко бачимо закономірність: жителі розвинених країн витрачають все більше свого часу на нематеріальне. Людина має внутрішній потяг до розвитку, і це проявляється в потребі збільшувати багатство внутрішнього світу. Цей процес часом дуже неочікуваний та неочевидний, його швидкість у кожного різна. На ньому побудована сама наша цивілізація, адже інакше людство могло б зупинитися в будь-який момент, коли відчуло себе у безпеці.

Колись людство створило додатковий простір над фізичним світом - символічний. Спершу, ми мали досить небагато його мірностей: на території була поширена одна релігія, невеликий набір міфів, символічний простір був бідніший. Отже, існувало не так вже й багато культурних кластерів. Зараз все перемішалось. Збільшилась кількість людей, свободи релігій, люди часто поєднують у собі декілька культур. Більше того, мати лише одну виражену культуру вже є досить поганим тоном, оскільки це звужує світогляд та не дає достатнього багатства для розвитку внутрішнього світу. Це добре помітно на прикладі популярності подорожей та відкриття для себе нових місць.

З ускладненням світу, змішуванням культур та раніше несумісних сфер, поступовим нашаруванням нових ідей ми маємо більше можливостей створити свій власний світ, ніж будь-коли в історії: зібрати релігійні погляди, знайти однодумців, підібрати простори для реалізації себе. Ми отримали більше рольових моделей для вибору, що ще більше розширює можливості для індивідуального шляху та дає достатньо місця для внутрішніх процесів і різноманітного досвіду. Ми маємо можливість прожити красивіше та більше наповнене життя, унікальне поміж інших.

Ускладнення людини полягає в ускладненні її символічного простору та внутрішнього світу.

ШІ задовольнить більшість простих базових потреб, і ми почнемо шукати способи задовольняти більш вишукані. Чи можем ми замінити людину в нашому внутрішньому світі на машину? Певно, лише на початковому етапі. Кожен з нас потребує контакту, починаючи із першого контакту з матір’ю. Але потреба у його кількості та інтенсивності індивідуальна. Контакт складно будувати та підтримувати, але він завжди трансформує. Спілкуючись із ШІ, ми взаємодіємо зі своєю проекцією, тоді як жива людина вносить щось своє.

ChatGPT у ролі психолога? Чому б ні. Комусь це справді може підходити та допомагати. На перших порах. Так, масажні крісла також несуть користь, розминають м’язи. Але згодом відчуваєш, що хочеться саме людського дотику - потрібна саме людина. Такі відчуття досить складно описати. Людина-психолог несе нам більше за слова, інформацію, думки. Вона несе в собі стан, почуття, стає нашим свідком. Існує дещо невимовне, що стоїть за людиною. Адже один музикант викликає натхнення та екстаз, а інший, навіть технічно досконаліший, ні. І ми продовжуєм відкривати, описувати та розрізняти це. Людське можна шукати там, де ми не завжди можемо знайти слова, щоб описати.

Що таке людина?

Ми досі не знаємо, що таке людина, незважаючи на тисячоліття пошуків. Існує безліч гіпотез, та ми не скоро дізнаємось точно. Проте поява ШІ надає нашому поколінню унікальну можливість відсувати межі того, що не є людським. За останнє століття стало зрозуміліше, де не варто шукати відповіді, та де вони, можливо, ховаються. Ми ще поки асоціюємо себе із ознаками, які тривалий час були виключно людськими: “Я це вмію, отже, я людина.” Але часто це вже не так.

Людина - це не лише про навички. Нарешті, ми достеменно знаємо, що не можна назвати “людиною” того, хто лише пише тексти, музику чи картини. Робочі навички не роблять нас людяними. Певно, скоро ми матимем можливість ставати напів-роботом, імплантувати у себе допоміжні технології. Це зробить наш більш ефективними, але навряд чи більш людяними.

Людина будує стосунки, розширюючи свій світ та світ оточуючих, з чутливістю до людей та подій.

Людина - це не лише про створення. Останні машини дуже вправні у генеруванні нової інформації. Можливо, ШІ напише щось таке, що люди через тисячі років сприйматимуть як геніальне. Проте ідеї повинні мати дещо більше за новизну. Вони мають буди своєчасними. Мені не потрібні відповіді на запитання, які виникнуть через 3 роки або вже застаріли місяць тому - мені потрібні ті, які я маю прямо зараз. Людство також потребує актуальні відповіді. Це добре видно на прикладі культури мемів, які працюють лише коли в максимально локальних та актуальних контекстах.

Людина творить з глибоким зв’язком із реальністю. Ми надбудовуємо нове на теперішній світ, розширюємо реальність. Кожен у своєму масштабі. Я не вірю в індивідуальну творчість - цей акт завжди відбувається у символічному просторі, який спільний для всіх. А щоб побачити у чомусь акт творіння та поширити його, також потрібні неабиякий хист та натхнення. Якщо десь у світі з’явиться ідея, яка може вирішити всі наші проблеми, то потрібно ще об’єднати навколо неї інших людей. Творчість невідривна від спілкування і проростає лише в суспільстві людей.

Людина - це не лише про споживання. Неймовірний прогрес, який ми досягли співпрацею та розвитком науки, тимчасово став не засобом, а метою. Технологічний розвиток має свої межі. Ми вже багато взяли та продовжуємо послуговуватись його благами, але пік бажання споживати вже досягнуто, і вже добре помітний зсув у напрямку інших прагнень.

Людина несе у світ чесноти. Це ниточки, які об’єднують наше життя у цілісний образ. Здавалось би, не пов’язані між собою рішення та події, із уважним поглядом на них, будуть мати в собі щось спільне. Усі наші вчинки зумовлені внутрішніми мотивами та пріоритетами. Ми їх рідко повністю усвідомлюємо, але цей унікальний прояв себе і є тим, що ми даруємо цьому світу.

Людина - це не лише про знання. Вільний доступ до інформації не зробив середньостатистичну людину розумнішою. Знання розрізнених фактів або навіть цілої книги напам’ять має мало значення. Коли зникла потреба все запам’ятовувати, ми залишили цю практику, адже воно не виглядає чимось цінним. Ми вже чудово засвоїли допоміжні інструменти для збереження інформації, тому рухаємось у майбутнє без необхідності тримати в пам’яті факти, які прямо не впливають на наше життя та викликають зацікавленість. Для порівняння, людині вже не потрібно бути сильною та швидкою для виживання, та ми все одно займаємось спортом, тренуємось, хочемо ставати сильнішими. Сила та тонус тіла - це базова потреба, і навіть коли все навколо нас буде комп’ютеризоване, ми продовжимо тренуватись.

Людина освічується. Вона інтегрує в себе знання, опановує культуру, досліджує світ та себе. Вища освіта важлива, але диплом про освіту не може бути критерієм. Освіченість передбачає складне мислення, цілісний світогляд, розуміння складних книг, культурних проявів. Часто, це знання багатьох мов, культурне дозвілля. Ідеальний образ освіченої людини недосяжний, але повільний рух туди - вже достатнє благо.

Людина - це не лише про аналіз. Хоч він і є надзвичайно важливим, аж до того, що на ньому побудована сучасна цивілізація, але аналітичного погляду недостатньо у стосунках, оскільки він об’єктивізує іншого, часто віддаляє від життя та почуттів. А чистий аналіз себе, не поєднаний із переживаннями, відчужує від реальності, залишаючи свої внутрішній частини самотніми.

Людина проживає. Важливо не скільки книг ти прочитав, а скільки з них відчув, пропустив через себе, свій світогляд та сприйняття, поєднав зі своїм життям. Ми формуємо свою історію, і кожен позитивний чи негативний досвід цінний. Він будує наш зв’язок із зовнішнім світом. Разом із досвідом ми впускаємо в себе ті елементи світу, які ще не є частиною нашого світогляду. І поступово протягом його якісного формування, можемо подивитись на себе зі сторони, щоразу у більшій перспективі, виходити у метаконтекст до себе попереднього.

Ніцше у своїх роздумах про людину так художньо описав нашу сутність: “Велич людини в тому, що вона міст, а не мета, і любити людину можна тільки за те, що вона – перехід і загибель.” Людина стає собою на цьому шляху - і лише завдяки ньому. А світ завжди надає нам можливості реалізувати свій потенціал в набутті людяності. Щоб краще розкрити себе, потрібні не однобічні та виключно ресурсні засоби, а багатий символічний простір і навички роботи із внутрішнім світом, болем, тривогами та цінностями. Важливу роль в цьому грає інститут психології. Не менш важливими на нашому шляху є філософія, мистецтво, література, культура, релігієзнавство.

Пропоную уявний експеримент, щоб поглянути на людство зі сторони та у більшій перспективі. Якби ви були богом і могли автоматизувати майже всі процеси, які відбуваються на Землі, як то природа, цикли розвитку цивілізацій, соціальна стабільність, принципи відповідальності за вчинки, то що б ви не стали або не змогли автоматизувати? Для чого цей світ, якби він був по суті своїй передбачуваним та не створював нічого нового? Запитання дещо спрощене, але може допомогти знайти межу між середовищем (засобом) та життям (ціллю).

Післяслово

Опанування навичок роботи із ШІ та трансформація більшості робочих процесів вже стали необхідністю. Світ неодмінно зміниться, і це чудово. Але неможливо зробити так, щоб ШІ жив замість нас, як би ми не старались. Простір людяності завжди доступний для нас, і скоро його вже буде неможливо ігнорувати. Кожен розкриватиме його для себе самостійно - це та робота, яку ніхто не зробить замість нас.

Ми будемо свідками боротьби різних поглядів: роботизація себе проти олюднення. Перша концепція простіша, лінійна, зрозуміла, не потребує особливих зусиль. Друга ж вимагає великої роботи, ускладнення себе. Сам факт цього протистояння виокремить людину. Хоча ці підходи в чомусь протилежні, обидва є необхідними: це як розглядати лікування хвороб проти превентивного підходу до здоров’я. Поціновувачі кожної групи досліджують свою сферу, але врешті-решт ці підходи синтезуються.

У новому світі я підтримуватиму ідеї опанування технологій задля надання людині більшої індивідуальної свободи та гідності, щоб ми мали більше можливостей направити увагу всередину себе, на почуття, емоції, свою індивідуальність та на інших людей. За минулими досягненнями людства стоїть не прагнення комфорту, а потяг людини до своєї суті. Хочеться про це пам’ятати.